Історія закладу освіти

Серед мальовничих лісів і синьооких річок розкинулося с. Велика Осниця. Освіта в цьому селі має свою давню історію.

До 17 вересня 1939 р. діти з с. В. Осниця навчилися у польській школі, а з 1941 року в цьому ж приміщені функціонувала російська школа. Вчителювала тоді в Осниці Серафима (прізвище якої уже ніхто не пригадує). Вона жила на квартирі у Старого Сергія. Щоб підтримати дітей у ті важкі часи Ярмоливський Іван (Бутеєць Іван) варив каву і пік хліб, щоб якось нагодувати голодних дітей. Класи в школі були спарені: 1 і 3, 2 і 4. Школу на Піску в 1944 році спалили бандерівці.

Після війни було декілька хат, де вчилися діти. Зокрема на місці де зараз височіє пам’ятник «загиблим односельчанам», стояла хата коваля Петриська. В одній кімнаті жила його сім’я (дружина Хотимка), а в другій була спочатку хата-читальня, а потім школа і на кінець магазин.

Була ще школа в хаті Биковців, де зараз живе Никанор. Ще одна класна кімната була в хаті Журби Івана (Котаса), де зараз живе Зарічанська Ольга Романівна. Один клас був, також, в хаті Кабзуїв (Зуйка Григорія). Школа тоді була початковою.

В 1946–1947 роках в початкової школі працював Сало Микола Григорович, який приїхав в Осницю з Чернігівщини і кілька років працював директором школи. Жив він на квартирі в Онуків (в Назара). Пізніше одружився і далі проживав у Дьох Пріськи Дмитрівни. Крім нього в школі працювали інші приїжджі вчителі – Шинкаренко Марія Кирилівна, Надія Никифорівна (яка стала дружиною Миколи Григоровича), Ірина Петрівна та Золотова Наталія Петрівна.

Село в той час належало до Ковельського району.

Кіньми директора в район возив завгосп школи Маркович. «Не раз нападали бандерівці, один раз мало не вбили, дивом врятувалися»,– згадує Дьох Пріська Дмитрівна, яка тоді працювала прибиральницею в школі. Маркович заготовляв, різав, рубав дрова, лучину, разом із Дмитрівною носили по школах і палили грубки. Вставали на роботу о 4-5 годині ранку. Дмитрівна прибирала, білила, гонила сажу, дзвонила на уроки і за роботу отримувала – 200 крб. (після реформи 1961 р. – 20). Метр платтяної тканини на той час коштував 25 крб.. Вчителі ж отримували 300–400 крб. (30–40 крб.).

Сало М.Г. працював директором до 1951 р. , потім, уже в семирічці, був вчителем російської мови і літератури.

З 15 серпня 1951 р. по 15 серпня 1953 р. директором Великоосницької семирічки був Романенко Іван Петрович, викладав історію і географію. Разом з ним працювали Морашко Надія Миколаївна (його дружина, вчитель української мови і літератури), Сало Микола Григорович, Золотова Наталія Петрівна (вчитель математики), класоводи: Шинкаренко Марія Кирилівна, Пархоменко Надія, Ересько Варя.

Приблизно в 1950–1955 роках діловодом у школі працювала Шилін Антоніна Іванівна (1934 р.н.), родом з Рівненщини вона закінчила польську семирічку в Костополі і однорічну школу в агрономів. Антонінина Іванівна була дуже освідченою людиною, але коли почали вимагати документи про освіту відповідній посаді її звільнили. На її місце прийшов Сорочук Григорій, який до цього працював директором школи на Ковельщині (без відповідної освіти). Його дружина Марія Харитонівна викладала українську мову і літературу. Антоніна Іванівна пішла працювати обліковцем у колгосп.

У 1955–1956 роках приїхала в село на роботу Степаненко Олександра Олександрівна, вчитель хімії і біології. Її чоловік Микола Якович спочатку працював парторгом у колгоспі, а потім дільничним інспектором. Олександра Олександрівна була першою вчителькою в Осниці з вищою освітою.

В 1957 році директором школи був призначений Славінський Михайло Васильович. Він заочно закінчив історико-філологічний факультет за спеціальністю «історія», Луцького педінституту ім. Лесі Українки. Вчив історію, правознавство, малювання. Його дружина Марія Романівна працювала вчителькою 1–4 класів. І по сьогоднішній день багато жителів навколишніх сіл і мешканців району пам’ятають цих чудових людей.

В середині 50 років з Осниці до Сибіру був вивезена сім’я Максимівського Омеляна. Його хата була віддана під школу. Залевський А.Х. (тодішній директор школи) добудував до хати ще один клас, тут ще довгий час потім була шкільна їдальня.

М.В.Славінський збудував приміщення ще одної класної кімнати, де пізніше була майстерня. Загалом на той час уже було 4 класних кімнати, навчання в яких проводилося у 3 зміни, адже ще працювала школа робітничої молоді, перший випуск якої був в 1960 році. А з 1961 року, щоб дати освіту якомога більшій частині населення, почала працювати вечірня середня школа, вчителі якої проводили уроки по хатах.

У важких побутових умовах жили вчителі. Доброї дороги в Осницю не було. В Колки ходили пішки, доїжджали на лісовозі або кіньми. Так само в Рафалівку. Коли йшли дощі, то перед школою була величезна калюжа. З цим бездоріжжям ніяк не хотів змиритися Крук Омелян Іванович, який приїхав працювати в Осницю зі Львівщини, але все одно був змушений вдягти кирзові чоботи. Заробітна платня вчителя на той час була 53-57 крб.

За період з 1958 до 1968 року із стін школи із семирічною (1958–1959 роки) і восьмирічною (1959–1960 р.р.) освітою було випущено 234 випускники.

В школі було мало місця, і в 1960 р. було розпочато будівництво нової школи (дерево для будівництва завозилося відібране лісничим у крадіїв). Кілька класних кімнат, в яких почали навчатися учні, було відкрито уже 7 жовтня 1968 року, але повністю будівництво завершилося лише в 1968 році, коли і були вручені атестати першому випуску десятого класу.

В нову школу завезли нові меблі, столи ж з відкидними кришками віддали в Тельчівську і Красновільську школи. В майстерню завезли станки, діти навчилися робити табуретки, і тепер уже в кожному класі була табуретка для вчителя.

Школа мала пару коней. Щоб заробити гроші працівники і вчителі школи сіяли, рвали, молотили і стелили льон (так одного року за льон школа заробила 3000 крб.). Діти тримали шкільну кролеферму і садили полуниці. Були також і вулики. Гроші отримані за продаж кролів і полуниць ішли у фонд всеобучу. Михайло Васильович керував так, щоб нічого не пропало, і щоб завжди на рахунку були гроші на потреби дітей.

Організовувались культпоходи в кіно, екскурсії в міста Брест, Львів, Київ, по містах бойової і трудової слави. Щороку учні вирушали на 1-2 чи 3–денні турпоходи. Часто були змагання з футболу, волейболу, шашок і шахів, військово-спортивних ігор «Зірниця» і «Орлятко». На високому рівні в школі була художня самодіяльність. Вчителі були учасниками мистецьких колективів, які функціонували у селах Велика і Мала Осниця.

Частими гостями були учні на тваринницьких фермах, тракторній бригаді, в лісництві. Проводились лекції, концерти, виставки. Урочисто відмічалися шкільні (свято першого і останнього дзвоника, день учителя, день птахів та ін.) та загальнодержавні свята, завжди радісно проводилися мітинги та демонстрації.

В школі працювали піонерська та комсомольська організації. Часто учні та вчителі школи допомагали місцевому колгоспу «Україна» у зборі врожаю (льону, буряків, картоплі), заготівлі сінажу та сіна, збирані металобрухту та попелу.

9 травня 2019У 1989 р. було завершено будівництво нової, двоповерхової школи, яка функціонує і дотепер, а на місці старої, пізніше, була збудована церква.

Загалом з 1968 по 2006 роки зі школи випущено 693 випускники, з них 15 випускників були нагороджені золотими і срібними медалями.

Кiлькiсть переглядiв: 454

Коментарi